Тема формування державної політики щодо тимчасово окупованих територій України напевно одна з найгостріших в сучасному українському суспільстві. Здавалося б, чим довше триває збройний конфлікт з Росією, тим більш зрозумілою та передбачуваною має бути поведінка органів державної влади стосовно постраждалих у зв’язку з конфліктом, до країни-агресора, до її органів на окупованих територіях. Проте кожен день приносить все більше і більше невпевненості суспільству в діях Президента України та Уряду. Не додають оптимізму й  необдумані, передчасні, помилкові та часто контраверсійні заяви народних депутатів України та членів Уряду. Невпевненість породжує страх і тривогу за майбутнє, що викликає ще більшу недовіру до дій та заяв представників державної влади. Проте і мовчання загострює цей біль.

Авторська аналітична публікація Сергія Мокренюка (ГО “Євромайдан-Крим”) та Дарини Підгорної (ГО “Регіональний центр прав людини”), передрук без змін ІА “Голос Криму“, (мова оригіналу, авторську пунктуацію збережено).

Наважимося припустити, що однією з причин такої ситуації є відсутність системної діяльності органів державної влади та занадто велика заполітизованість процесу формування державної політики щодо тимчасово окупованих територій України.

Пропонуємо подивитися на таку проблему діяльності держави як формування державної політики щодо тимчасово окупованих територій України та її мешканців з точки зору практичних та  законодавчих кроків.


Почнемо з простої істини, яку вивчають на перших курсах юридичних університетів: державна політика — це цілеспрямована діяльність органів державної влади, що направлена на вирішення суспільних проблем, досягнення соціально корисного результату. Формування та реалізація державної політики — це безперервний процес, який характеризується декількома послідовними етапами: аналіз становища/ситуації/сфери (збір даних, вивчення наявних проблем, виявлення їх причин, прогнозування розвитку ситуації), напрацювання проектів рішень (формування проектів законів, постанов уряду, державних програм, тощо), прийняття рішень, впровадження рішень (реалізації політики), моніторинг і оцінка наслідків прийнятих та імплементованих рішень.

Дозволимо собі сформулювати тезу, що органами державної влади України вже здійснено багато правильних кроків щодо організації системної діяльності стосовно тимчасово окупованих територій України, прийнято низку  нормативно-правових актів, що закріплюють базові норми для формування та реалізації політики щодо АР Крим та м. Севастополя, проте велика кількість з них залишаються не імплементованими.

Законом України від 21 червня 2018 року № 2469 “Про національну безпеку України” визначено, що національна безпека України — це захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз.

Ілюстративне фото

Щодо “національних інтересів”, то Закон дає чітке розуміння того, що для України — це життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян.

Аналізуючи зв’язок стану усвідомлення в нашому суспільстві так званої “проблеми окупованих територій” та її нормативного врегулювання, виникають питання, відповіді на які розкривають суть гостроти сприйняття суспільством дій/бездіяльності органів державної влади України, зокрема:

  • Чи маємо ми сьогодні в суспільстві більш-менш узгоджені відповіді на питання в контексті окупованих територій:
  • Які інтереси людини, суспільства і держави, є важливими, коли ми говоримо про окуповані території?
  • Що таке інтереси людини на окупованих територіях?
  • Що таке інтереси суспільства на окупованих територіях?
  • Що таке інтереси держави на окупованих територіях?

На жаль, ці категорії не є достатньо визначеними в українському суспільстві. Більш того, ці теми навіть не проговорені в середині громадянського суспільства, в повній мірі не пережиті, не усвідомлені.

Головні завдання

Законом України “Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях” № 2268, який був прийнятий Верховною Радою України 18 січня 2018 року і, який, так само визначає правовий статус тимчасово окупованих Автономної Республіки Крим і  м. Севастополя та правовий режим на них, де окреслено, що основними напрямами захисту прав і свобод цивільного населення на тимчасово окупованих територіях є:

  1. Захист основоположних політичних і громадянських прав і свобод людини;
  2. Вжиття заходів для звільнення Російською Федерацією, окупаційною адміністрацією Російської Федерації всіх незаконно затриманих, утримуваних громадян України;
  3. Сприяння забезпеченню відновлення порушених матеріальних прав;
  4. Сприяння забезпеченню соціально-економічних, екологічних та культурних потреб, зокрема шляхом реалізації заходів, визначених центральним органом виконавчої влади України, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій, на виконання відповідних рішень Кабінету Міністрів України;
  5. Надання правової та гуманітарної допомоги, у тому числі, із залученням міжнародної допомоги, зокрема надання медичних та соціальних послуг на контрольованих Україною територіях;
  6. Сприяння підтриманню культурних зв’язків;
  7. Забезпечення доступу до навчальних закладів та засобів масової інформації України.

Отже, виходячи з вищенаведеного, Українська держава закріпила свої національні інтереси в окремому Законі. Саме на цих, згаданих вище, семи пунктах базується логіка української державної політики щодо всіх тимчасово окупованих територій та їх мешканців.

Ілюстративне фото

Частина четверта статті 6 Закону розкриває прикладний зміст цієї логіки: “Кабінет Міністрів України вживає всіх передбачених законодавством України заходів для захисту прав і свобод людини і громадянина”.

Безпосередньо в Законі (стаття 6) прямо закріплено мінімальне коло обов’язків Кабінету Міністрів України щодо тимчасово окупованих територій України:

  1. Здійснення постійного моніторингу стану дотримання прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованих територіях України;
  2. Документування фактів порушення таких прав і свобод;
  3. Оприлюднення відповідної інформації за результатами моніторингу та документування;
  4. Надання відповідної інформації міжнародним організаціям у сфері захисту прав і свобод людини;
  5. Вжиття необхідних заходів для утворення міжвідомчого координаційного органу;
http://voicecrimea.com.ua

Аналогічну норму містить і Закон України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” від 15 квітня 2014 року № 1207, частина п’ята статті 5, якого також прямо передбачає: “Кабінет Міністрів України здійснює постійний моніторинг стану дотримання прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території, за результатами якого оприлюднює та надає відповідну інформацію міжнародним організаціям у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина та вживає необхідних заходів”.

Організація виконання частини четвертої статті 6 Закону №2268

21 березня 2018 року на засіданні Кабінету Міністрів України ухвалено так званий План організації підготовки проектів актів, необхідних для забезпечення реалізації Закону України “Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях” № 2268-VIII.

У Плані організації підготовки проектів актів, необхідних для забезпечення реалізації вищезазначеного Закону України, який містить перелік завдань та перелік державних органів, відповідальних за їх виконання.  У контексті нашого дослідження цікавим є перший пункт.

Положення акту Закону та відповідні завдання, призначені до виконанняОргани, відповідальні за виконання, та структурні підрозділи Секретаріату Кабінету МіністрівСтрок виконання
Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону:
1. здійснення постійного моніторингу стану дотримання прав і свобод людини і громадянина
2. документування фактів порушення таких прав і свобод на тимчасово окупованих територіях України
3. оприлюднення й надання відповідної інформації міжнародним організаціям у сфері захисту прав і свобод людини
4. вжиття необхідних заходів для створення міжвідомчого координаційного органу з метою узагальнення правової позиції держави у питанні відсічі і стримування збройної агресії РФ та підготовки консолідованої претензії України до РФ щодо реалізації її міжнародно-правової відповідальності за збройну агресію проти України
МТОТ (Мінреінтеграції -ред.)
Мін’юст
Мінсоцполітики
Міноборони
МВС
МЗС
Мінекономрозвитк
Мінфін
Держприкордонслужби
ДМС
СБУ
(за згодою та відповідно до компетенції)
Департамент з питань безпеки, оборони, діяльності органів юстиції та запобігання корупції
Департамент з питань регіональної політики
Департамент з питань міжнародного співробітництва
та відповідно до компетенції – структурні підрозділи Секретаріату Кабінету Міністрів України
місячний строк з дня набрання чинності Закону № 2268-VIII

Стратегія інформаційної реінтеграції

Протягом року після прийняття Закону України № 2266 Урядом прийнято два стратегічних документа, що є фундаментом в частині формування державної інформаційної політики щодо тимчасово окупованих територій України.

Розпорядженням від 26.07.2018 р. № 539-р Кабінетом Міністрів України схвалено Стратегію інформаційної реінтеграції Донецької та Луганської областей, а розпорядженням від 27.12.2018 р. № 1100-р — Стратегію інформаційної реінтеграції Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.

Так, у Стратегії визначена ціла низка завдань, виконання яких покладено на державні органи влади України, а саме:

  • щорічне планування заходів, що сприятимуть висвітленню питань Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і політики України стосовно тимчасово окупованої території України;
  • оприлюднення інформації на кримську тематику в Інтернеті, зокрема створення профільних розділів на офіційних веб-сайтах, що присвячені діяльності щодо реалізації політики стосовно інформаційної реінтеграції Автономної Республіки Крим та м.Севастополя, питанням Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.
  • визначення посадових осіб, відповідальних за наповнення створених інформаційних ресурсів та взаємодію із засобами масової інформації з кримського питання;
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1100-2018-%D1%80#n8

Ці завдання покладено не лише на органи державної влади України, що залучені до реалізації інформаційної політики України щодо тимчасово окупованих територій (а саме —  Мінкульт, Мінреінтеграції, МОН, МЗС, Мінсоц, Мін’юст, Мінекології, Мінінфраструктури, МВС, Міноборони, прокуратура Автономної Республіки Крим, АДПСУ, Міграційна служба, тощо), а й на органи місцевого самоврядування.

Розглянемо роль окремих центральних органів державної влади та окремі завдання відповідно до Стратегії інформаційної реінтеграції АР Крим та м.Севастополя.

На Міністерство інформаційної політики України (наразі — Міністерство культури та інформаційної політики, Мінкульт) покладено завдання здійснення, зокрема, постійного моніторингу:

  • інформаційного середовища з метою адаптації та оновлення комунікативних заходів;
  • загроз національним інтересам і безпеці в інформаційній сфері;
  • засобів масової інформації та загальнодоступних ресурсів вітчизняного сегменту Інтернету з метою вивчення потреб мешканців тимчасово окупованої території України (Автономної Республіки Крим та м. Севастополя);
  • суспільно-політичної, соціально-економічної та гуманітарної ситуації в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі й інформування вітчизняної аудиторії про показники рівня життя населення.

Крім того, варто вказати на той факт, що саме Мінкульт став відповідальним за розроблення проекту плану заходів з реалізації Стратегії та обґрунтування необхідних фінансово-економічних розрахунків, який досі не було прийнято.

Стратегія прямо визначає і фактично дублює норми закону, закріплюючи за Мінреінтеграції обов’язок спільно з іншими уповноваженими органами державної влади:

  • проводити моніторинг стану дотримання норм міжнародного гуманітарного права на тимчасово окупованій території України, прав і свобод людини та громадянина;
  • здійснювати збір та систематизацію інформації про факти порушення прав громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Стратегія № 1100-р також закріплює за багатьма органами державної влади завдання з інформування різних аудиторій про ситуацію в окупованому Криму та висвітлення проблем, пов’язаних з його окупацією Російською Федерацією. До таких органів зокрема відносяться  МЗС, Мін`юст, МВС, МОН, Мінкульт, Держкіно, Держкомтелерадіо, Український інститут національної пам’яті.

Доручення Прем’єр-міністра України

Прем’єр-міністр Олексій Гончарук у грудні 2019 року, усвідомлюючи бездіяльність окремих органів державної влади щодо тимчасово окупованих територій України, продовжуючи логіку, закріплену в законах та стратегіях, 06 грудня 2019 року та 31 січня 2020 року видав доручення, якими зокрема зобов’язав:

Експрем’єр-міністр Олексій Гончарук

Міністерство культури та інформаційної політики:

  • Забезпечити подання на розгляд Кабінету Міністрів України проектів планів щодо реалізації Стратегії інформаційної реінтеграції АР Крим та м. Севастополя та Стратегії інформаційної реінтеграції Донецької та Луганської областей.

‘                                 (доручення від 06 грудня 2019 року)

  • Прискорити подання на розгляд Кабінету Міністрів України проектів планів щодо реалізації Стратегії інформаційної реінтеграції АР Крим та м. Севастополя та Стратегії інформаційної реінтеграції Донецької та Луганської областей.

(доручення від 12 лютого 2020 року)

Міністерство у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, Міністерство юстиції, Міністерство закордонних справ, Міністерство освіти і науки, Міністерство охорони здоров’я, Міністерство культури та інформаційної політики, Міністерство оборони:

  • забезпечити здійснення постійного моніторингу дотримання Російською Федерацією норм міжнародного гуманітарного права на ТОТ, зокрема, щодо об’єктів культурної спадщини, забезпечення прав етнічних і релігійних спільнот, у тому числі права на рідну мову та національну ідентичність, якості освіти, доступності та якості медичних послуг.

(доручення від 06 грудня 2019 року)

Міністерство у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, Міністерство енергетики та захисту довкілля, Міністерство інфраструктури, Міністерство внутрішніх справ:

  • Відповідно до компетенції забезпечити здійснення постійного моніторингу екологічної ситуації на тимчасово окупованих територіях України, дотримання правового режиму на тимчасово окупованій території АР Крим під час здійснення на зазначеній території економічної діяльності юридичними та фізичними особами.

(доручення від 06 грудня 2019 року)

Крім того, всі визначені в дорученні центральні органи виконавчої влади за результатами моніторингу зобов’язані щоквартально надавати Міністерству у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб інформаційно-аналітичний звіт для узагальнення.

Додатково, дорученням від 12 лютого 2020 року, Прем’єр-міністр О. Гончарук зобов’язав:

Міністерство юстиції, Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, Міністерство фінансів:

  • Разом з іншими заінтересованими органами та за участю Фонду державного майна провести облік майна, що залишилося на тимчасово окупованих територіях України, визначити обсяг завданих збитків, у тому числі цілісних майнових комплексів та упущеної вигоди у зв’язку зі збройною агресією Російської Федерації та тимчасовою окупацією частини території України, та з метою подальшого ініціювання відповідних позовів проти Російської Федерації.
  • Про результати проінформувати Кабінет Міністрів та Міністерство у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб.

Міністерство у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб (з березня 2020 року — Мінреінтеграції):

  • Розробити та внести в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів проект нормативно-правового акта щодо утворення при Міністерстві у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб Національного центру документування фактів порушень прав і свобод людини на тимчасово окупованих територіях України.
  • Опрацювати питання щодо створення при Міністерстві у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб Фонду з реінтеграції в Україну тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.

У підсумку виходить, що з 2018 року з усіх передбачених законодавством завдань, а саме — здійснення моніторингу, розробки та затвердження планів заходів до двох Стратегій інформаційної реінтеграції, створення Національного центру документування фактів порушень прав і свобод людини на тимчасово окупованих територіях України, організації ведення обліку втраченого майна, визначення обсягів збитків, тощо — жодне не було виконано.

Окремо варто зупинитися на ідеї створення Фонду реінтеграції “Крим”, бо наразі вона залишається не надто добре висвітленою.

Фонд реінтеграції “Крим”

На місцевому рівні щодо окупованих територій частини Донецької та Луганської областей функцію реалізації державної політики виконують спеціально утворені органи державної влади відповідних територіально-адміністративних одиниць — Донецька та Луганська військово-цивільні адміністрації. Військово-цивільні адміністрації мають власний штат і бюджет, у зв’язку з чим спроможні виконувати, відповідно у Донецькій та Луганській областях, функцію реалізації державної політики щодо тимчасово окупованих територій.

Окупація Кримського півострова призвела до повної втрати контролю з боку органів державної влади України над адміністративно-територіальними одиницями Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.

Відповідно органи місцевої влади, які б в межах визначених законом були б відповідальні за Кримський півострів та його мешканців, відсутні. Тому вирішення проблем кримчан в переважній більшостя замикається на інституціях органів державної влади і місцевого самоврядування в Херсонській області.

Прикордонна Херсонщина від держави спеціального бюджету не отримує, до складу Херсонської області жодні території АР Крим та м. Севастополя не відносяться, відповідно — органи державної влади, на які покладена функція реалізації державної політики щодо окупованих АР Крим та м. Севастополя на місцевому рівні відсутні. А Херсонська ОДА, хоч і здійснює вимушено цю функцію, але не в повній мірі та за рахунок бюджету, передбаченого для Херсонської області. Відповідно, належним чином органи державної влади в Херсонській області реалізовувати політику щодо тимчасово окупованого Криму спроможності не мають, навіть попри додаткове навантаження на інфраструктуру Херсонщини та на самі органи влади, що з’явилося після окупації півострову.

Ілюстративне фото

Передбачалося, що Фонд буде створений як самостійна установа, підпорядкована центральному органу виконавчої влади, який формує політику щодо тимчасово окупованих територій АР Крим та м. Севастополя.

На момент прийняття рішення про необхідність створення Фонду таким центральним органом виконавчої влади було Міністерство у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України. З 04 березня 2020 року таким органом визначено Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України.

Метою створення Фонду було визначення інституції, відповідальної за реалізацію державної політики щодо тимчасово окупованого Кримського півострову. Передбачалося, що Фонд функціонує за рахунок фінансів, передбачених бюджетною програмою “Заходи щодо захисту і забезпечення прав та свобод осіб, які позбавлені (були позбавлені) особистої свободи незаконними збройними формуваннями, окупаційною адміністрацією та/або органами влади Російської Федерації з політичних мотивів, а також у зв’язку з громадською, політичною або професійною діяльністю вказаних осіб, підтримки зазначених осіб та членів їхніх сімей, заходи з реінтеграції населення тимчасово окупованих територій, виплати державних стипендій імені Левка Лук’яненка” у межах напрямку “здійснення заходів з реінтеграції населення тимчасово окупованих територій” (на 2020 рік ця сума дорівнювала 20 млн. грн) та за рахунок фінансів країн-підписантів Будапештського меморандуму та інших країн-партнерів.

Наразі, ініціатива попереднього Уряду залишилася нереалізованою їх наступниками.

Важливо зазначити, що дорученнями від 06 грудня 2019 року та від 31 січня 2020 року тодішній Прем’єр-міністр України О. Гончарук продемонстрував суспільству спадкоємність політичного курсу щодо тимчасово окупованих територій, чим політично посилив норми, прийняті попередніми Парламентом та Урядом.

Ідеальна картина

Власне загальний аналіз вищеназваних нормативних актів дає можливість описати ідеальну картину організації процесу формування та реалізації державної політики щодо тимчасово окупованих територій.

Майже всі центральні органи виконавчої влади зобов’язані постійно та фахово досліджувати ситуацію на тимчасово окупованих територіях України (здійснювати моніторинг) у межах своєї компетенції. Зібрану за результатами дослідження (моніторингу) інформацію ЦОВВ передають центральному органу виконавчої влади, відповідальному за формування державної політики щодо тимчасово окупованих територій (наразі — Мінреінтеграції). Центральний орган виконавчої влади, що здійснює формування державної політики щодо тимчасово окупованих територій узагальнює отриману від всіх інституцій інформацію, оприлюднює її та надає заінтересованим особам. Крім того, кожен орган державної влади необхідну інформацію про ситуацію в Криму, інформацію, пов’язану з окупацією півострову, що отримана в результаті моніторингу, також надає заінтересованим особам та оприлюднює на своїх спеціально створених сторінках. Функцію формування “єдиного голосу” забезпечує Мінкульт. Організацію роботи з міжнародною спільнотою забезпечує МЗС.

Підкреслюємо, що це логіка, яка визначена діючим законодавством.

Щоб з’ясувати наскільки реальна діяльність органів державної влади корелюється з вимогами законодавства, ми дослідили офіційні веб-сайти та зробили запити про доступ до публічної інформації до ключових органів, які на нашу думку мають бути основними в формуванні політики щодо АР Крим та м. Севастополя.

Ілюстративне фото

Реальність 

Результати дослідження веб-сайтів МОН, МОЗ, Мінекології, Мінінфраструктури, Мінкульту, МВС, Мін’Юсту, Херсонської обласної державної адміністрації свідчать, що жодним вище названим центральним органом виконавчої влади профільних розділів на офіційних веб-сайтах, що присвячені діяльності органу щодо реалізації політики стосовно Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, питанням Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, не створено.

Офіційні веб-сайти цих інституцій інформації про здійснення в межах компетенції органу моніторингу ситуації на окупованих територіях (ані на Кримському півострові, ані на окупованих територіях Донецької та Луганської областей), або результатів такого моніторингу не містять.

Інформація щодо плану заходів, що сприятимуть висвітленню питань Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і політики України стосовно тимчасово окупованої території України, на офіційних веб-сайтах цих органів також відсутня.

Із зазначених установ лише веб-сайт Херсонської обласної державної адміністрації має окрему вкладку для мешканців Криму, яка містить інформацію про можливі способи комунікації мешканців окупованого півострову для отримання ними консультації, а також питання-відповіді з окремих значущих для мешканців тимчасово окупованих територій тем, зокрема щодо доступу до правової допомоги, охорони здоров’я, освіти.

З високим рівнем ймовірності припускаємо, що профільні сторінки на офіційних веб-сайтах міністерств не створено з причин відсутності будь-якої діяльності цих органів по дослідженню ситуації на окупованому півострові і, відповідно, через відсутність інформації, яку в межах компетенції органи державної влади зобов’язані аналізувати та оприлюднювати.

У липні 2020 року нами був зроблений запит на доступ до публічної інформації в Мінреінтеграції, де ми просили надати нам інформацію стосовно здійснення постійного моніторингу дотримання Російською Федерацією норм міжнародного гуманітарного права (МГП) на тимчасово окупованих територіях України. У відповідь Міністерство надало нам узагальнений звіт з моніторингу лише за І квартал 2020 року, де міститься інформація за такими темами:

  • дотримання прав етнічних та релігійних спільнот, у тому числі права на рідну мову та національну ідентичність;
  • дотримання права на освіту;
  • незаконний призов до армії Російської Федерації;
  • дотримання прав на доступне та якісне медичне обслуговування;
  • дотримання норм міжнародного гуманітарного права у сфері охорони культурної спадщини.

Проте інформація про здійснення моніторингу в другому кварталі 2020 року міністерством не надана. На офіційномі веб-сайті органу узагальнені звіти за результатами моніторингу не оприлюднені.

На наш запит щодо виконання доручення Прем’єр-міністра про створення Національного центру документування Мінреінтеграції повідомило, що Міністерством питання можливості створення Центру документування фактів порушень прав і свобод людини на тимчасово окупованих територіях України опрацьовується. За підписом першого заступника міністра повідомлено, що це питання передбачене Планом дій Мінреінтеграції на 2020 рік, який схвалений на засіданні Колегії Міністерства 31 липня 2020 року. Водночас сам План дій Мінреінтеграції наданий не був,  крім того на офіційному веб-сайті відомства він відсутній.

Замість підсумків

Позаяк можна констатувати, що норми, визначені як законами України, так і постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України в частині здійснення моніторингу ситуації на окупованих територіях, документуванню порушень прав і свобод людини, організації належної комунікації з мешканцями тимчасово окупованих територій, формуванню якісної внутрішньої інформаційної політики у зв’язку зі збройним конфліктом з Російською Федерацією в переважній більшості залишилися декларативними; визначені в згаданих актах завдання центральними органами виконавчої влади не виконуються.

Навряд чи за таких умов ми маємо дивуватися відсутності збалансованої державної політики щодо окупованих територій. Адже формування політики передбачає, як ми вказували на початку статті, певну послідовність дій. Будь-якому рішенню передують дослідження ситуації, пошук причин та способів подолання (або хоча б зменшення) негативних наслідків.

Окремі рішення прийняті Урядом України є прямим свідченням відсутності адекватного формування державної політики щодо Криму. Наприклад, активність Уряду щодо встановлення режиму в’їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї у зв’язку із запобіганням поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої вірусом SARS-CoV-2, виглядало як позбавлені логіки броунівські рухи, ніж як виважена, збалансована державна політика.

Ілюстративне фото

Без сумніву, заборона переміщення через КПВВ була дискримінаційна та не обгрунтована. Такі дії Уряду лише підтверджують наше обгрунтоване припущення, що ситуація на окупованих територіях  не досліджується.

Підгрунття для надбудови

Ми могли б завершити цю статтю рекомендаціями, на кшталт: “Забезпечити неухильне виконання вимог Законів України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим тимчасово окупованої території України” та “Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях”.

Або на кшталт: “Розробити та затвердити Плани заходів щодо реалізації Стратегії інформаційної реінтеграції Донецької та Луганської областей та Стратегії інформаційної реінтеграції АР Крим та м.Севастополя”.

Проте, не хочемо бути формалістами.

Вважаємо за необхідно підкреслити три напрямки діяльності органів державної влади, які мають стати підгрунттям для подальшої надбудови державної політики щодо тимчасово окупованого Криму: моніторинг, документування, інформування.

  • Моніторинг

Сформувати систему постійного моніторингу дотримання прав та свобод людини на тимчасово окупованих територіях та дотримання правового режиму зазначених територій. Забезпечити здійснення моніторингу фахівцями профільних центральних органів виконавчої влади. Здійснювати моніторинг всіх основних сфер життєдіяльності окупованих територій під загальною координацією відповідного центрального органу виконавчої влади, до компетенції якого законом віднесено формування державної політики щодо тимчасово окупованих територій.

  • Документування

Забезпечити постійне, безперервне та комплексне документування всіх фактів порушень прав і свобод на тимчасово окупованих територіях, зокрема і тих, які не є злочинами. Забезпечити постійне, безперервне та комплексне документування всіх фактів порушень правового режиму тимчасово окупованих територій. Створити та забезпечити функціонування відповідних баз даних, реєстрів, зокрема, реєстру осіб, ув’язнених за політичними мотивами, полонених, зниклих безвісти, місць поховання, збитків, спричинених окупацією, тощо.

Найкращим рішенням на нашу думку повинно стати створення Національного центру документування, який виступатиме і організатором, і провідником всієї логіки документування у зв’язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України.

Окрім того, Національний центр документування стане базовою інституцією для забезпечення Україною в подальшому права на правду.

  • Інформування

Сформувати та реалізувати інформаційну політику щодо тимчасово окупованих територій за принципом “єдиного голосу”. Забезпечити постійне, системне оприлюднення центральними органами виконавчої влади в межах їхньої компетенції інформації про дотримання прав і свобод людини на тимчасово окупованих територіях та інформації про дотримання режиму тимчасово окупованих територій. Забезпечити системне оприлюднення інформації про можливості, способи та інструменти реалізації та/або захисту прав юридичних та фізичних осіб, постраждалих у зв’язку з окупацією. Всім центральним органам виконавчої влади здійснювати остійне інформування суспільства про свою діяльність в реалізації політки щодо тимчасово окупованих територій України.

Моніторинг, документування, інформування — взаємопов’язані та взаємообумовлені саме ці три “кити” є суттю державної політики щодо тимчасово окупованих територій. У своїй більшості вони не вимагають внесення якихось змін до існуючого законодавства. Тут мова йде про належну організацію процесу, про впровадження інших підходів до діяльності системи центральних органів виконавчої влади. Для цього потрібні лише два чинники — політична воля реалізувати норми, визначені законами України, та персональна спроможність окремих політиків це здійснити.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я