“Міграційна зброя” та соціокультурна переробка населення в процесі колонізації нових територій Російською імперією та Радянським Союзом мають тривалу історію. Протягом її в Росії накопичений різноманітний досвід та величезний науково-історичний фундамент. Демографічна історія Криму з моменту потрапляння півострову до сфери геополітичних інтересів Росії у XVIII столітті містить декілька періодів, що мають однакову типологію — вони завжди розпочиналися із соціокультурного руйнування Криму, а завершувалися його перетворенням відповідно до стандарту, який привносився окупантами.

Фрагменти аналітичної публікації BlackSeaNews авторів Андрія Клименка та Тетяни Гучакової.

На всіх історичних етапах Російська імперія та СРСР потужно використовували в Криму “міграційну зброю”. Сенс її завжди зводився до витіснення (стимулювання еміграції та/або депортація) корінного кримськотатарського населення та заселення Криму прибульцями з російських регіонів (або навіть іноземними колоністами з потрібними компетенціями).

Саме тому після окупації та невизнаної цивілізованим світом спроби анексії півострова в 2014 ми очікували нової демографічної політики РФ відносно Криму. Зауважимо, що в російській історії керована міграція російського населення на нові захоплені території завжди була частиною переосвоєння “трофею” під нові цілі, для кардинальної зміни функціональної спеціалізації території.

Останні шість років автори ведуть власний моніторинг відповідної офіційної та дотичної інформації, розуміючи, що російська статистика в цілому та статистика окупаційної адміністрації Криму і Севастополя особливо, є не інструментом аналізу, а в значній мірі — засобом дезінформації. Інформаційний масив за різними напрямками, що накопичений з лютого 2014 року, вже дає можливість робити досить впевнені висновки. На жаль, специфіка використаних джерел, що існують в умовах тотального контролю російських спецслужб та “залізної завіси”, не дає можливості класичних посилань з міркувань безпеки цих джерел. Тому читачеві доведеться сприйняти на віру деякі тези авторів.


Вже стало загальновизнаним, що головною метою спецоперації із захоплення Кримського півострова в лютому 2014 року було відновлення функції “непотоплюваного авіаносця імперії” посеред Чорного моря. Тому при вивченні міграції було природнім розділяти демографію Севастополя як головного мілітарного фокуса Криму та решти Кримського півострова.

Але у новітньому випадку чергової спроби російської колонізації Криму від початку йшлося не тільки про гігантську військову базу, але й про “нову міжнародну вітрину Росії” — туристичну та інноваційну за зразком олімпійського Сочі.

Постійне населення Криму

За останніми довоєнними даними української статистики на 1 січня 2014, тобто за 2 місяці до окупації, чисельність постійного населення АР Крим (без міста Севастополя) складала 1 967 200 осіб.

Одним з перших заходів РФ після окупації був перепис населення. Він був проведений 14 жовтня 2014. За його підсумками кількість населення Криму без Севастополя склала 1 889 400 осіб.

Тобто співставлення офіційної української статистики та окупаційного перепису дає зменшення чисельності населення окупованого Криму за 9 місяців 2014 – на 77 800 ос. Це в свою чергу дає розуміння масштабу виїзду населення з Криму одразу після окупації.

За оцінками авторів, до 80-90% від цього показника, тобто 60-70 тисяч осіб, склав виїзд населення на материкову частину України внаслідок побоювань, пов’язаних з репресіями.

Це міграційний потік складали переважно активні учасники спротиву окупації, журналісти незалежних ЗМІ, громадянські активісти проукраїнських, в тому числі кримськотатарських організацій, інші люди, що за своїми життєвими поглядами категорично не уявляли собі життя під окупацією.

Надалі статистичні дані демонструють, що загальна чисельність постійного населення Криму за час окупації не зростає, а залишається фактично на одному рівні.

Статистика Севастополя: росіяни та біженці з Донбасу

За останніми довоєнними даними української статистики за 2 місяці до окупації чисельність постійного населення Севастополя складала 383 304 осіб. Вже російський перепис населення за 8 місяців після окупації показав збільшення населення на 10 тис. осіб. А надалі розпочалося безпрецедентно стрімке зростання за рахунок міграції, що триває і в цей час.

Загальна чисельність постійного населення окупованого міста Севастополь за роки окупації демонструє принципово інші тенденції, ніж в окупованій АР Крим.

В цілому чисельність постійного населення Севастополя зросла на безпрецедентні 17,2%. Майже дві третини з них переїхали з різних регіонів Росії і ще 26% відправились на півострів з окупованих частин Донбасу (в тому числі через РФ).

Щоб адекватно оцінити масштаб явища, зауважимо, що кількість зовнішніх мігрантів вже склала 27,93% від кількості постійного населення Севастополя до окупації. Тобто міграційний приріст компенсував всі негативні демографічні процеси міста та забезпечив величезне зростання кількості постійного населення.

Міграційний приріст населення з регіонів РФ до Севастополя йде постійно та рівномірно, з року в рік на рівні 12 – 13 тис. осіб. Це пряме свідчення планомірного нарощування військового контингенту РФ в головній базі Чорноморського флоту РФ — цей основний потік міграції до Севастополя складається з російських військових та членів їхніх родин. Основний мотив їхньої офіційної реєстрації постійного місця проживання — можливість користування пільговою військовою іпотекою для отримання власного житла. Ще одна складова міграційного потоку, що збільшує постійне населення Севастополя — російські пенсіонери з віддалених районів Півночі РФ та Сибіру.

Стосовно “мігрантів з Донбасу”, які відображаються в російській офіціальній статистиці як “мігранти з країн СНД”, реальна ситуація інша. Основна кількість таких людей переїхала до Кримського півострову одразу після початку бойових дій, що були спричинені РФ. Вже наприкінці листопада 2014 року ФМС РФ поширило повідомлення, що на території Криму знаходиться приблизно 200 тисяч осіб, які виїхали з Донбасу внаслідок бойових дій.

Варто зазначити, що до окупації в Криму існувало велике будівництво “рекреаційного житла”, що користувалося великим попитом серед мешканців областей Сходу України як “друге житло у моря”. Тому багато хто з жителів Донбасу уїхав від війни до своїх кримських квартир. Крім того, з перших днів війни на Донбасі існувало тісне співробітництво між окупаційною владою Криму та маріонетковими режимами так званих народних республік на Донбасі. Це виявлялося як в підготовці на території Криму загонів бойовиків, так і в лікуванні поранених, що також стало фактором “донецької міграції”.

Саме тому ми бачимо не щорічну динаміку міграції з Донбасу до Криму, якої давно немає, а динаміку процесу отримання мешканцями Донбасу російських паспортів та реєстрації ними постійного місця проживання в Севастополі та Криму.


Між тим офіційна статистика РФ свідчить, що за роки окупації станом на 1 січня 2020 до Криму (без Севастополя) прибуло на постійне проживання 159 389 осіб: 60,45% — з регіонів РФ та 39,55% — з Донбасу (через РФ). Міграційний приріст постійного населення (зробимо наголос на слові постійного) з регіонів РФ до окупованого Криму йде з тенденцією стійкого зростання з року на рік. Однак природа цього зростання більш складна, ніж в Севастополі.

  • по-перше, як і в Севастополі, це потік мігрантів з російських військових та членів їхніх родин, що селяться переважно в Євпаторії, Фєодосії та Керчі;
  • по-друге, як і в Севастополі, це також російські пенсіонери з віддалених районів Півночі РФ та Сибіру, що придбають квартири переважно в Сімферополі або Ялті та інших приморських містах;
  • по-третє, це представники російського середнього класу, що змінюють місце постійного проживання переважно з міркувань екологічної ситуації та кліматичних умов;
  • по-четверте, це частина російських чиновників, переважно силовиків, та членів їхніх сімей, для яких не є актуальною збереження шенгенських віз (які не є можливими за наявності постійної реєстрації в окупованому Криму).
Динаміка кількості прибулих до Криму (без Севастополя) на постійне проживання за період окупації станом на 1 січня

Заміна кримчан росіянами

Якщо в Севастополі відбувається зростання населення за рахунок зовнішньої міграції, то в Криму — саме заміна населення, тобто заміщення тих, хто виїжджає за межі півострова, тими, хто приїжджає з-за його меж. Тобто відбувається дуже значний, співставний із зовнішньою міграцією до Криму, виїзд жителів півострова на постійне проживання за його межі. Основу цього потоку складають кримчани, що виїжджають до регіонів РФ. Цей потік відносно стабільний — він коливається в межах 15-17 тисяч осіб.

Основа цього виїзного потоку — молодь, що виїжджає для навчання у вищіх навчальних закладах. Причина — міжнародні санкції за окупацію та спробу незаконної анексії Криму.

Варто відзначити, що одна з ефективних складових санкційного режиму — невизнання жодних документів, які видає РФ на окупованому півострові, в тому числі дипломів про освіту. Останні визнаються тільки в РФ, однак і в Росії компанії, що займаються міжнародними проектами, вже давно уникають приймати на роботу фахівців з кримськими дипломами.

Тим часом з 2017 відновився потік жителів Криму, що виїжджають до материкової України (цей показник в окупаційній статистиці “маскується” в рядку “виїзд до країн СНД”). Розміри цього потоку міграції — близько 5 тисяч осіб на рік.


В перший рік окупації адекватної статистики міграції щодо виїзду з Криму не велося. Тим не менш вдалось з’ясувати, що замість майже ста тисяч кримчан, що виїхали в 2015-2019 на постійне проживання за межі півострова (без Севастополя), на постійне проживання до Криму приїхало з-за його меж майже 150 тисяч нових “колонізаторів”. Іншими словами до Криму приїхало в 1,5 рази більше, ніж виїхало.

Порівняння міграційних потоків в’їзду та виїзду з Криму (без Севастополя) на постійне проживання за період окупації на 1 січня 2020, осіб.

Крім того, до цього міграційного балансу треба додати близько 70 тисяч жителів Криму, що покинули його за політичними мотивами в першій рік окупації та стали “внутрішньо переміщеними особами”.

Незафіксовані кримчани

Офіційної інформації про наявне населення, яке зареєструвало своє тривале перебування на території Кримського півострова, у відкритих джерелах немає. Між тим, оцінки, що висловлюють місцеві жителі в соцмережах, журналісти, експерти з нерухомості та житлового будівництва, чиновники окупаційних адміністрацій, свідчать, що наявне населення, наприклад, міста Севастополь становить 700 тис. осіб (при постійному 450 тис. осіб).

Російські ЗМІ повідомили, що т.в.о. “губернатора” окупованого Севастополя Михаил Развожаев 28 квітня 2020 на нараді з питань боротьби з коронавірусом сказав президенту Росії Путіну таке (рос.): “У нас по статистике необходимо было разворачивать койки из расчета 450 тысяч человек, я сразу принял решение разворачивать вдвое больше, так как по потреблению воды и хлеба очевидно, что в Севастополе проживает более 700 тысяч человек“.

Чисельність наявного населення Сімферополя оцінюється більше 600 тис. осіб при постійному 362 тис. осіб. І цю загадку відгадати не складно, якщо згадати слово “санкції”.

Наявність відмітки про постійну реєстрацію місця проживання в окупованому Криму в російському паспорті робить неможливим отримання віз в країни ЄС, США, Велику Британію та інші, що не визнають окупацію та спробу анексії Криму, а також доступ до інших послуг, наприклад, банківських, в цивілізованому світі. Тому не дивно, що десятки тисяч російських громадян, що фактично живуть та працюють в окупованому Криму зовсім не поспішають змінювати свою московську чи саратовську постійну реєстрацію на кримську.

Перш за все, в цьому випадку йдеться про тисячі й тисячі працівників апарату окупаційних органів виконавчої влади та членів їхніх сімей.

З перших днів та протягом всіх років окупації Росія за рахунок спрямування персоналу з Москви та інших регіонів продовжує методично формувати в Криму та Севастополі свій репресивний і управлінський апарат: силові структури, контролюючі органи, “наглядачі” в органах республіканської і муніципальної влади окупованій території.

За оцінками, заснованими на аналізі як публічної, так і інсайдерської інформації, частка чиновників, надісланих з РФ, у підрозділах федеральних відомств РФ в Криму, що підпорядковані безпосередньо Москві, сягає не менш 70%, а у відомствах, що підпорядковані Сімферополю, — не менш 50%. Ці показники постійно збільшуються.


Отже, розрахунок чисельності наявного (“де-факто”) населення окупованого Кримського півострова на 1 січня 2020 року виглядає таким чином:

  • Населення Криму без Севастополя на 01.01.2020 = 1 912 622
  • Населення Севастополя на 01.01.2020 = 449 138
  • Усього постійного населення = 1 912 622 449 138 = 2 361 760
  • Мінімальна оціночна чисельність незареєстрованого наявного населення = 300 000 (Севастополь) + 300 000 (Сімферополь) + 50 000 (решта міст) = 650 000
  • Мінімальна оціночна чисельність наявного “де-фкто” населення Кримського півострова на 01.01.2020 = 3 011 760.

Таким чином, замість довоєнної чисельності населення Кримського півострова з Севастополем в 2, 35 млн. осіб маємо справу з “де-факто” наявним населенням, як мінімум, в 3 млн. осіб.

Звичайно, що режим міжнародних санкцій та відсутність водопостачання півострова дніпровською водою Північно-Кримським каналом виконують дуже суттєву стримуючу роль — без цього кількість російських колонізаторів на захопленому півострові була б значно більшою.

Публікація, фрагменти якої викладені, створена за підтримки Центру прав людини ZMINA.
Зміст публікації є предметом виключної відповідальності авторів.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я